У 2020 році адвокатка Юлія Бабенко взяла участь в інституційному навчальному візиті до Сполученого Королівства Великої Британії та Північної Ірландії — саме в історичний момент виходу Великої Британії з членства у Європейському Союзі (Brexit). Велика Британія приєдналася до ЄС у 1973 році, а 31 січня 2020 року офіційно вийшла зі складу Союзу.
Під час спілкування з британцями стало очевидним, що громадська думка щодо Brexit була неоднорідною.
Проте більшість громадян погоджувалася, що держава з потужним економічним потенціалом не повинна витрачати значні ресурси на участь у ЄС, не маючи при цьому пропорційного впливу на прийняття рішень.
Велика Британія за обсягом фінансових внесків займала друге місце після Німеччини, натомість мала обмежене право голосу (приблизно 1-5 голосів). Крім того, вона була зобов’язана імпортувати на внутрішній ринок значні обсяги фруктів та овочів із країн-членів ЄС, зокрема Польщі, що призводило до збитків місцевих фермерів, адже країна володіє власним аграрним потенціалом.
Це — лише одна з багатьох причин, які підштовхнули британське суспільство до підтримки Brexit.
Правова та судова система Великої Британії
Основою англійського права є судовий прецедент — правова норма, створена суддею під час розгляду конкретної справи. Приймаючи рішення, суддя зобов’язаний дослідити існуючі прецеденти в аналогічних правовідносинах і застосувати їх, якщо такі наявні. У разі відсутності релевантного рішення суддя формує новий прецедент, який стає обов’язковим для нижчих судів і може бути підтверджений вищими інстанціями.
На відміну від України, де судова практика часто зазнає змін, у Великій Британії прецеденти залишаються чинними десятиліттями. Їх застосування вимагає високого рівня професійності та дотримання процесуальних стандартів.
Вражає незалежність і сталість судової влади.
Так, навіть Принц Чарльз, син Королеви Єлизавети ІІ, неодноразово звертався до Верховного суду Великої Британії з позовами (зокрема до поліції), проте суд, дослідивши матеріали, відмовляв у задоволенні його вимог.
Під час відвідання The Supreme Court стало відомо, що в будівлі є окремий зал судових засідань, де щомісяця одиндень відводиться для розгляду справ країн Британської Співдружності.
З 2009 року такі справи розглядаються суддями Верховного суду.
Зал для розгляду справ країн Британської Співдружності
У Великій Британії та Північній Ірландії зберігаються юридичні традиції: судді й баристери під час кримінальних слухань носять мантії та перуки, тоді як цивільні справи слухаються у звичайному порядку.
Юридична професія в цій юрисдикції поділена на дві категорії: солісітори (solicitors) та баристери (barristers). Солісітори займаються комунікацією з клієнтами, підготовкою документів та побудовою стратегії захисту, тоді як баристери, які виступають у суді та представляють докази. Таким чином, аналітичну й підготовчу роботу ведуть солісітори, які залучають баристера для виступу в суді.
Слухання є відкритими, за винятком випадків, коли суд ухвалює рішення про закритий розгляд. Кожен охочий може бути присутнім на засіданні, дотримуючись тиші й етикету. На дверях кожного залу розміщено інформаційну табличку, де вказано сторони у справі та чи проходитиме слухання в традиційному суддівському вбранні.
Практичне застосування прецеденту
Показовим прикладом дії англійського прецедентного права є справа R v Gnango (2011) UKSC 59, саме про неї нам розповіли на зустрічі в The Supreme Court.
Події відбулися на паркінгу у південному Лондоні, де двоє осіб обмінялися пострілами. Внаслідок перестрілки загинула випадкова перехожа — польська медсестра Магда Пньовська. Хоча фатальний постріл зробив не обвинувачений Армел Гнанго, Верховний суд визнав його винним у вбивстві. Суд виходив із доктрини спільного злочинного наміру (joint enterprise) та перенесеної вини (transferred malice): якщо особа добровільно бере участь у збройному конфлікті, маючи намір заподіяти смерть чи тяжке тілесне ушкодження, вона несе відповідальність за всі передбачувані наслідки такої дії, навіть якщо не здійснила фатального пострілу.
Це рішення стало важливим прецедентом у сфері кримінального права, підтвердивши, що відповідальність ґрунтується не лише на факті вчинення дії, а й на усвідомленні ризику та намірі.
Для української правової практики справа R v Gnango є показовою з точки зору оцінки суб’єктивної сторони злочину та причинно-наслідкового зв’язку у справах, де діяння однієї особи призводить до наслідків, спричинених діями іншої. Подібні підходи можуть бути корисними при аналізі меж необхідної оборони, співучасті та вини у складних кримінальних провадженнях.
